4 травня 1986 року евакуйованих жителів сіл Корогод, Глинка, Замошшя, Залісся, Запілля, Новосілки, Рудня-Вересня, Черевач та з інших сіл Чорнобильського району прийняла бородянська земля.
В Луб’янку за кілька днів, крім жителів Корогоду, було евакуйовано 3500 голів великої рогатої худоби, 90 свиней, 620 овець, 30 коней та худобу приватного сектора. Весь тягар евакуації було покладено на голову правління колгоспу«Заповіти Ілліча» В.Г.Чижа, голову сільської ради В.Д.Боярську, голову колгоспу «Серп і Молот» Т.О.Тарасенка, голову Луб’янської сільської ради В.І.Іваненка, актив села, вчителів, депутатів.
Місцеві сім’ї прийняли до своїх осель переселенців, ділилися всім, що в них є. Разом обідали і працювали, відбували сімейні свята. Корогодці жили в Луб’янці до 23 серпня 1986 року, а потім всім селом переїхали в новозбудоване для них село, на місці колишнього колгоспного саду біля села Жовтневе. Будівельники тресту №86 комбінату«Харківпромбуд» спорудили 224 будинки, в які вселилися 711 чоловік.
Луб’янка прийняла переселенців із сіл Глинка та Замошшя. Для них збудували на землях колгоспу «Серп і Молот» 110 будинків, в які переселилися більше 400 чоловік. А спорудили їх харківські будівельні організації, тому і нові вулиці були назва-ні на їх честь. Евакуйовані із зони ЧАЕС пустили своє коріння на луб’янській землі, але душі їх ще й досі в чорнобильських селах. Тяжко пережити переселення молодим сім’ям, а старим людям- тим більше.
Щороку, в поминальні дні, вони їздять у чорнобильську зону на кладовища, відвідують Свято-Іллінську церкву в Чорнобилі, через ліси, хащі самосіяних берізок пробираються до своїх домівок. Вони порожні, мертві. Тихо руйнуються. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. Речі, які пройшли дозиметричний контроль, були забрані переселенцями із своїх рідних домівок. Серед них: святі образи, вишиті рушники, сімейні фотографії, домоткані доріжки та килимки.
Заходячи до луб’янських «замошан» та«глинянців», потрапляєш в етнографічний музей. Стіни у кімнатах прикрашають ікони, сімейні фотографії, убрані у вишиті рушники, ліжка за-стелені домотканими покривалами, з-під яких виглядають«підзорники», а зверху лежать подушки у вишитих наволочках, на підлозі – саморобні килимки-«кружки». У кухні стоять на сто-лику глиняні глечики-«гладишки», в яких зберігається молоко.
Поліський край славився народними майстрами. Свою любов до народної творчості переселенці перенесли у нові обійстя. Серед майстринь народної вишивки славляться своїми неперевершеними роботами Євдокія Макарівна Коровченко, Єлизавета Петрівна Ющенко, Марія Панасівна Заєць, Параска Михайлівна Кононова, Марія Михайлівна Ільєнко, Галина Іванівна Давиденко, Ніна Василівна Лутченко.
На майстринь старшого покоління рівняється молодь, яка до традиційної вишивки хрестом та гладдю додала вміння вишивати бісером. Любов Толочин, Ксенія Радченко, Світлана Олексієнко вишивають ікони, картини, рушники, сорочки.
Коли вишивальниці беруться за роботу, вони поринають у світ спогадів. І котиться сльоза…
Тамара КИЦУН,
краєзнавець
с. Луб’янка