Історична довідка

by hostwx

Селище міського типу  Бородянка

Перша згадка про Бородянку, підтверджена документально як поселення під назвою Козятичі, датується 1190 роком. У 1240 році його знищили монголо-татари, проте згодом селище було відбудовано.

Достеменна історія  походження назви Бородянки невідома.

В 1362 році литовські феодали скористались роздробленістю Золотої Орди і приєднали Київську землю до свого князівства. Бородянський маєток на початку панування литовських князів належав Київській митрополичій кафедрі та монастирям.

Перша згадка в історичних документах про назву «Бородянка» датується 1509 роком у грамоті польського короля, якою підтверджується право шляхтичів Макаревичів на Бородянку. В подальшому Бородянка не раз ставала жертвою боротьби між поляками, українськими гетьманами та Москвою.

Після другого поділу Польщі в 1793 році Бородянка увійшла до складу Росії. І у 1866 році було утворено Бородянську волость. На початку ХХ століття у Бородянці нараховувалось 469 дворів з населенням 2850 осіб, працювала земська лікарня на 15 ліжок, земська поштова станція, однокласна церковно-парафіяльна школа, аптека, Сільський Банк, Позико-ощадне товариство, 16 магазинів та лавок. У селищі щомісяця відбувалися одноденні ярмарки. Діяла одна православна церква, одна римо-католицька каплиця, один єврейський молитовний будинок. Переважну більшість населення складали селяни.

Повалення самодержавства в 1917 році суттєво змінило життя волосного містечка Бородянки. Наступні 3 роки стратегічне розташування на шляху до Києва призвело до того, що бородянські землі стали ареною запеклих боїв за владу в Україні. Востаннє це відбулось улітку 1920 року між польськими та червоними військами.

На початку 20-х років, із введенням непу, в Бородянці було створено перші кооперативи, відкрилася крамниця Бородянського споживчого товариства. В 1922 році найбідніші селяни об’єднались в комуну «Праця», а у 1924 році в них з’явився перший на Бородянщині трактор «Фордзон».

За переписом населення 1923 року в Бородянці проживало 3907 чоловік і вона стає центром Бородянського району. Цього ж року вчителі зібрали більше 200 власних книг і відкрили сільську бібліотеку. В Бородянці з’явився народний театр на 400 місць, регулярно діяла кіноустановка.

У 30-х роках Бородянка, не зважаючи на статус райцентру, залишалась великим селом, більшість населення складали селяни, що працювали в колгоспі ім. Леніна.

В часи розкуркулення за межі України було вислано 30 родин. Кількість жителів, померлих у часи голодомору, встановити неможливо. Масове заховання жертв голодомору проводили на місцевому цвинтарі, де в 1990 році встановлено пам’ятний хрест.

В 30-х роках у Бородянці було відкрито школу медсестер, діяла семирічна та середня школа, будинок культури.

На фронтах Другої світової війни воювало 795 жителів Бородянки, 240 з них загинуло.

В 1957 році Бородянку віднесли до категорії селищ міського типу. З 1956 року почав курсувати автобус за маршрутом «Бородянка – станція Бородянка». На 1970 рік селище стало великим районним центром із розвиненою інфраструктурою, в ньому проживало 5110 чоловік. У 1971 році відкрилась нова триповерхова середня школа, працювала музична школа і професійно-технічне училище, дві бібліотеки з книжковим фондом на 55 тисяч примірників. У Бородянці діяли державний молокозавод, районне об’єднання «Сільгосптехніка».

Великий імпульс у розвитку селище одержало у 1974 році з початком будівництва філіалу Київського заводу «Червоний екскаватор». У наступні два десятиріччя було розгорнуто будівництво багатоповерхових житлових будинків для працівників заводу та відбулась реконструкція центральної частини селища. Було споруджено триповерхове приміщення районного вузлу зв’язку, будинок виконкому районної ради, приміщення суду, універмаг, аптека, санепідемстанція, ресторан «Бородянка». У 1985 році на кошти екскаваторного заводу побудовано нову сучасну триповерхову школу на 1200 місць.

Вагомий внесок у розвиток селища також внесено агрофірмою «Відродження» (колишній колгосп ім. Леніна).  Свого часу було побудовано житловий масив для колгоспників, значно розширене виробництво за рахунок відкриття переробних цехів.

Площа населеного пункту – 1 600 га. Населення – 12 952 чол.

Загальцівський старостинський округ

Село Загальці  розташовано на відстані 10 км від селища Бородянка. На території села є школа, дитячий садок, сільська бібліотека, поштове відділення, Православна церква, ПрАТ «Бородянська СПМК-15», ДП «Теплоенерго», ТОВ «Лев», 15 крамниць та 3 кафе-бари.  Поруч із селом розміщується великий масив дач. На території села знаходиться залізнична платформа лінії Київ-Тетерів-Коростень. Через село проходять дороги обласного та районного значення. Населення – 2 001 чол.

Село Гай розташовано на відстані  13 км від  смт Бородянка. Населення – 19 чол.

Село Нова Буда розташовано на відстані 17  км від селища Бородянка. На території села є школа, ФАП, сільська бібліотека, сільський клуб, Православна церква, 2 крамниці. Також на території села знаходиться залізнична станція лінії Київ-Тетерів-Коростень. Через село проходять дороги обласного та районного значення. Населення – 751 чол.

Село Бондарня розташовано на відстані  12 км від селища Бородянка. Населення – 40 чол.

Село Поташня розташовано на відстані  15  км від селища Бородянка. На території села є сільський клуб, ФАП, лісове господарство, мисливське господарство, ботанічна пам`ятка «Смерека», 1 крамниця. Населення – 162 чол.

Дружнянський старостинський округ

Село Дружня розташовано за шість кілометрів на південний захід від смт Бородянка. На 1 січня 2012 року в селі налічувалось господарств – 683, сім багатоповерхових будинків на 90 квартир. Дружня – одне з найстаріших сіл Бородянщини. Проте  прямих доказів цього в історичних джерелах поки що не знайдено. Про давнє походження села робив припущення ще у 1864 році дослідник Київщини Л. Похилевич. Загальна кількість жителів – 1919  чол. Площа – 39 км².

Качалівський старостинський округ.

Перші згадки про село Качали датовані серединою XVII століття. Переважна більшість мешканців на той час  були Радомишлянські міщани, які займались варінням деревної смоли та деревного вугілля. За активну участь  у Другій світовій війні 275 жителів села нагороджено орденами та медалями. Протягом ХХ століття на території села працював колгосп “Перемога”. В селі розташовано школу, сільський клуб, бібліотеку, ФАП. В 2001 році в селі зареєстровано церковну громаду і відкрито церкву в приміщенні  старої школи. Чисельність населення становить 534 особи.  Площа села – 167,2 га.

Перші згадки про село Галинка датовані 1887 роком (на той час Галенка) як власницьке село Бородянської волості Київського повіту Київської губернії, що входило до маєтку Ламберта Понятовського і відносилось до Загалецької парафії. Відстань від повітового міста 60  верст, від волості 10. Дворів 94, мешканців 543, 1 пожежна команда, 1 запасний хлібний магазин.

Натепер чисельність населення становить 174 особи.  Площа села – 112,4 га.

Село Стара Буда вперше згадується в письмових описах в 1887 року як поселення в 2-х верстах на північ від села Качали: посеред дрімучого лісу при річці Мирча лежить Качалівська або Стара Буда, в якій проживає до 80 будинків (що не мають наділу), більшою частиною Радомишльських міщан, які займаються гонінням смоли та курінням вугілля.

Чисельність населення становить 95 осіб.  Площа села – 68,9 га.

Село Волиця виникло наприкінці ХІХ століття як фільварок Волицький. 1900 року вже мало сучасну назву. Належало поміщику графу Йосипу Адамовичу Шембеку і був частиною Бородянської маєтності. У фільварку був 1 двір, мешкало 12 жителів. Поміщик той був сам із Польщі. Він привіз із собою своїх людей, їхні нащадки залишились та досі проживають у селі. У 2007 році в селі було 27 дворів, де проживало 26 осіб, з них 4 пережили Голодомор 1932-1933 років.

Чисельність населення становить 31 особа.  Площа села – 38,5 га.

Село Торф’яне виникло не раніше середини 1940-х років. Під час Другої світової війни німецькою стороною з Торф’яного та прилеглих територій вивозився торф, для чого було прокладено вузькоколійну гілку залізниці. Залишки цієї гілки знаходили в 90-х роках – рейки з гербами тодішньої Німеччини. Це призвело до значного зменшення родючого ґрунту та заболочування. Наразі товщина умовно родючого ґрунту не перевищує 20-40 см, а на значній території він зовсім відсутній, навіть на супутникових знімках видно пісок на поверхні. Площа села – 2,6 га.

Майданівський старостинський округ

Майданівка розташована за 18 км від смт Бородянка. Найближча залізнична станція – Загальці, за 7 км. Від станції Спартак через Майданівку прокладено залізничну колію до станції Буян.

Згадку про час заснування Майданівки в історичних джерелах не виявлено. Народні перекази відносять заснування села до ХІІІ ст., коли «у цій місцевості знайшли пристанище з десяток сімей, які втікали від монголо-татарських завойовників». Вірогідним підтвердженням цих переказів є назви урочищ, які збереглися до наших часів: Мартинове, Гришкове, Савкіне, Масієве. Вважається ,що назва села походить від назви примітивного смоляного заводу в давнину – майдану. Майдан – це конусоподібна,  вимащена вогнетривкою глиною яма з отворами, в якій запалювали вогонь. Розплавлена смола через дерев’яні жолоби стікала прямо в бочки.

На теперішній час на території Майданівського старостинського округу розташовані та працюють: Майданівська ЗОШ І-ІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад «Журавлик», Майданівський сільський клуб, сільська бібліотека, «Пункт здоров’я», поштове відділення зв’язку, мережа магазинів, з 2017 року  розпочало  діяльність ТОВ «БЕРІ КОМЕРЦ» – одне з найбільших підприємств в Східній Європі по вирощуванню полуниці, орендує земельні ділянки у землевласників ТОВ «СП «Агропроммаш».

Площа населеного пункту – 617, 16 га. Кількість дворів – 334. Населення – 490 чол.

Вишняки розташовані за 3 км від села Майданівка. Площа населеного пункту – 25,9 га. Населення – 116 чол. Кількість дворів – 54.

Язвинка розташована за 2 км від села Майданівка. За Л. Похилевичем: «Язвинка була багатолюдним селом. На хуторі налічувалось 36 дворів, жителів обох статей – 225 чоловік. Головне заняття було землеробство, крім того деякі з жителів займаються випалюванням вугілля і заробляють цим…».

Площа населеного пункту – 52,1 га. Населення – 28 чол. Кількість дворів – 76.

Мирчанський старостинський округ

Село Мирча було засновано на березі невеликої річки Мирчі – притоки р.Таль. Час заснування села невідомий, хоча ці землі було заселено ще в давнину. Неподалік Мирчі на березі річки Таль є залишки давнього укріплення, яке і нині носить назву Городок. Існує декілька версій походження назви села. Перша: люди поселилися на березі річки, що протікала болотистими місцями (марі). Від слова «марі» пішла назва річки – Марча, згодом Мирча, а від річки і назва села. Друга версія: перші поселенці для освячення своїх осель позвали священика, який під час освячення говорив «Да пошлёт Бог мир и чадо дому сему». Словосполучення «мир» і «чадо» дали назву селу – Мирча.

У 1930-х роках  у селі було збудовано нову семирічну школу, клуб з бібліотекою, з’явилися гуртки художньої самодіяльності, електричне освітлення, радіо. У 1930 р. в селі було засновано колгосп ім. Сталіна. Відстань від адміністративного центру громади до села, дорогами з твердим покриттям – 17 км.

Площа села складає – 194,3 га, кількість мешканців – 687 чол.

Село Великий Ліс  входить до складу  Мирчанського старостинського округу, розташовано за 6 км від Мирчі. Площа – 32,6 га, дворів – 30. Кількість населення станом на 01.01.2021 р. – 22 особи. Населення постійно зменшується, ще у 1963 р. у селі проживали –  143 мешканці.

Село Тальське входить до складу Мирчанського старостинського округу, розташовано за 3 км від Мирчі. Засновано у першій половині ХІХ ст. переселенцями з Центральної Польщі і було названо на честь польського поміщика Ламберта Понятовського, власника маєтку – хутір Ламбертів. Хутір у 30-х роках за радянських часів було перейменовано на село Тальське за назвою річки Таль. У 1924 р. на хуторі Ламбертів налічувалося  52 двори, в яких проживали 237 осіб. У їхній власності було 258 дес. землі, з них 17,5 дес. присадибної та 240,5 дес.  орної. На той час на хуторі проживали поляки – у відомості  за 1926 р. про кількість дітей до 15 років в окрузі значилося, що у Ламбертовому проживало 148 дітей і всі вони були польської національності. Ще у 1960-х роках у Тальському була початкова школа, а фельдшерсько-акушерський пункт функціонує і нині.

Площа – 100,9 га, дворів – 132. Кількість населення станом на 01.01.2021 р. – 117 осіб.

Село Коблиця входить до складу  Мирчанського старостинського округу, розташовано за 7 км від Мирчі. Площа – 30,3 га, дворів – 55. Кількість населення станом на 01.01.2021 р. – 29 осіб.

Село Коблицький Ліс входить до складу  Мирчанського старостинського округу, розташоване за 10 км від Мирчі. Площа – 25 га, дворів – 27. Кількість населення – 11 осіб.

Новогребельський старостинський округ

Село Нова Гребля розташовано на лівому березі річки Здвиж за 12 км на південь від центру громади смт Бородянка. Село засновано в середині  1640 року. В минулому називалося Рибальський хутір, складалося з кількох будинків великого роду  родини  Крочаків. Поселення виникло поблизу торгового шляху «Київ – Іскоростень». Чисельність населення натепер становить 625 осіб. Площа села – 15,02 км. кв.

Село Вабля (хутір Добривечора) заселено приблизно в 1861 році. Площа села Вабля складає 106,30 га. Кількість мешканців 181 особа.

Новозаліський старостинський округ

Територіальна громада села Нове Залісся розміщена у Західній частині Київської області на відстані 57,7 км від м. Київ та 8,2 км від смт Бородянка. Найближча залізнична станція – Бородянка Коростенського напрямку Південно-Західної залізниці (11,7 км).

Транспорті зв’язки села з обласним та районним центром здійснюються автомобільним транспортом. Через село пролягають територіальні автомобільні дороги: зі сходу на захід Т-10-11 «Гостомель-Берестянка-Мирча», з півночі на південь Т-10-19 «Феневичі-Бородянка-Макарів-Бишів». Село Нове Залісся збудовано в 1986 році для переселенців із зони ЧАЕС.  Площа села складає – 723 га. Кількість мешканців  – 1334 чол.

Село Небрат входить до Новозаліського старостинського округу, розташовано за 6 кілометрів на північний схід від смт Бородянка та на відстані 58 км від м. Київ. Найближча залізнична станція – Бородянка Коростенського напрямку Південно-Західної залізниці. Час заснування села невідомий. Відомості про виникнення Небрата губляться в віках. Дослідник Київщини Леонтій Похилевич писав у 1864 про село: Небрат лежить на низькій і болотистій галявині, з усіх боків оточений лісом. Жителів обох статей 176, землі 1 000 десятин. Небратська сільська рада була організована в 1923 році. До складу сільської ради входили села Небрат та Берестянка, хутори Вигорне та Михайленків. В 1930 році було організовано колгосп.

Транспорті зв’язки села з обласним та районним центром здійснюються автомобільним транспортом. Через село проходить дорога загального користування.  Площа села складає – 132  га. Кількість мешканців  – 234 чол.

    Село Берестянка (колишня назва Мар’янполе) знаходиться за 9 кілометрів на північний схід від смт Бородянка та на відстані 55 км від м. Київ. Найближча залізнична станція – Бородянка. Колись село було розкинуте на берегах  невеликої річки Кислушки, яка впадала в Здвиж. Дослідники ще у ХIХ столітті говорили про дві назви села Берестянка та Мар’янполе. Залишилась в архіві карта земель села Мар’янполе, датована 1838 роком. У 1842 році з’явилась назва Берестянка. З травня 1854 року село вже мало офіційну назву Берестянка.

Транспорті зв’язки села з обласним та районним центром здійснюються автомобільним транспортом. Через село із півдня на північ проходить дорога загального користування «Бородянка – Феневичі». Площа села складає 170 га. Кількість мешканців  – 321 чол.

Село Михайленків розташовано за 11,5 кілометрів на північний схід від смт Бородянка та на відстані 63,4 км від м.Київ. Найближча залізнична станція – Бородянка. Час заснування села невідомий. Колись великий хутір, який тепер складається з одного двору, в якому ніхто не проживає. В 1924 році проживало 211 чоловік, було 35 дворів.

Транспортний зв’язок у селі відсутній. Через село проходить дорога загального користування .  Площа села складає – 6  га. Кількість мешканців – 0 чол.

Новокорогодський старостинський округ

Село Новий Корогод є територіальною одиницею Бородянської селищної об’єднаної територіальної громади. Село засноване 1986 року для переселенців із Чорнобильської зони, мешканців села Корогод. Спочатку село називалося Жовтневе, проте за проханням мешканців Указом Президії ВР УРСР від 24 жовтня 1989 року присвоєно нинішню назву. Збудовано будівельниками Харківського тресту № 86 комбінату Харківпромбуд на місці колишнього колгоспного саду біля с. Жовтневе. 23 серпня 1986 року символічний ключ від села було передано новоселам. У нові 244 будинки вселилося 711 осіб із відселеного села Чорнобильського району. Площа села складає –  175 га. Кількість мешканців (станом на 01.01.2021 р.) – 501 особа.

Село Дмитрівка  (колишня назва – Жовтневе, Голе) розташоване за 14 км від смт Бородянка. Найближча залізнична станція – Бородянка. Населення села займалось лісовими промислами та землеробством. До 1939 року село Дмитрівка мало назву Голе. Площа населеного пункту – 121,5 га. Населення – 179 чол. Кількість дворів – 154 од.

Село Озерщина розташоване за 3 км від с. Дмитрівка. Найдавніше поселення на території сучасної Озерщини відноситься ще до кам’яного віку. Про це свідчать знайдені кам’яні знаряддя праці. Перша згадка в історичних документах про село датується 1686 роком. Площа населеного пункту – 172,8 га.  Населення – 138 чол. Кількість дворів – 185.

Пилиповицький старостинський округ

Село Пилиповичі описано в Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов’янських, виданому 1881 року. Станом на 1880 рік у селі проживало 662 особи, серед яких було 623 православних, 19 католиків та 20 юдеїв. Зазначено, що сільська церковна парафія закладена 1779 року.

Натепер чисельність населення становить 1418 осіб.  Площа села – 27 км. кв.

Шибенський старостинський округ

До складу округу входять села Шибене та Красний Ріг. Із півдня на північ проходить дорога загального користування «Бородянка – Феневичі». Східна межа проходить по річці Здвиж, а північна межує зі землями Іванківської громади Київської області. Відстань від адміністративного центру громади до села дорогами зі твердим покриттям –12 км. Площа села складає 330,4 га. Кількість мешканців – 688 осіб.

Площа села Красний Ріг складає – 29,6 га. Кількість мешканців – 7 осіб.