У травні 2026 року в Україні на державному рівні вшановують визначні пам’ятні дати: 145 років від дня народження (22 травня 1879 року) та 100 років з дня трагічної загибелі (25 травня 1926 року) Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. Його життя обірвалося у Парижі внаслідок пострілу московського агента.
Симон Петлюра здійснив винятковий внесок у розбудову українських збройних сил та державотворення початку ХХ століття. Поєднавши посади очільника Директорії та Головного Отамана, він очолював запеклий політичний та військовий опір більшовицькій навалі.
До того як очолити військовий рух, Петлюра був талановитим журналістом, редактором і критиком. Навіть в еміграції він продовжував видавати часописи (зокрема журнали «Табор», «Тризуб»), перетворюючи друковане слово на зброю за вільну Україну.
У 1919 році Симон Петлюра ініціював відрядження за кордон Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця. Метою проєкту було здобуття міжнародного визнання УНР через українську пісню.
Як керівник держави Петлюра активно підтримував відновлення єврейської національно-персональної автономії та створення Міністерства єврейських справ в УНР, а також засуджував єврейські погроми.
Російська пропаганда десятиліттями намагалася зганьбити та таврувати ім’я Петлюри та його послідовників («петлюрівців»). Проте сьогодні його спадок відроджено в Силах оборони України: історичний нарукавний тризуб Армії УНР став частиною сучасної військової айдентики, а 152-га окрема єгерська бригада гордо носить почесне найменування імені Симона Петлюри.