Історична довідка

Історична довідка

Селище міського типу  Бородянка

Перша згадка про Бородянку, підтверджена документально як поселення під назвою Козятичі, датується 1190 роком. У 1240 році його знищили монголо-татари, проте згодом селище було відбудовано.

Достеменна історія  походження назви Бородянки невідома.

В 1362 році литовські феодали скористались роздробленістю Золотої Орди і приєднали Київську землю до свого князівства. Бородянський маєток на початку панування литовських князів належав Київській митрополичій кафедрі та монастирям.

Перша згадка в історичних документах про назву «Бородянка» датується 1509 роком у грамоті польського короля, якою підтверджується право шляхтичів Макаревичів на Бородянку. В подальшому Бородянка не раз ставала жертвою боротьби між поляками, українськими гетьманами та Москвою.

Після другого поділу Польщі в 1793 році Бородянка увійшла до складу Росії. І у 1866 році було утворено Бородянську волость. На початку ХХ століття у Бородянці нараховувалось 469 дворів з населенням 2850 осіб, працювала земська лікарня на 15 ліжок, земська поштова станція, однокласна церковно-парафіяльна школа, аптека, Сільський Банк, Позико-ощадне товариство, 16 магазинів та лавок. У селищі щомісяця відбувалися одноденні ярмарки. Діяла одна православна церква, одна римо-католицька каплиця, один єврейський молитовний будинок. Переважну більшість населення складали селяни.

Повалення самодержавства в 1917 році суттєво змінило життя волосного містечка Бородянки. Наступні 3 роки стратегічне розташування на шляху до Києва призвело до того, що бородянські землі стали ареною запеклих боїв за владу в Україні. Востаннє це відбулось улітку 1920 року між польськими та червоними військами.

На початку 20-х років, із введенням непу, в Бородянці було створено перші кооперативи, відкрилася крамниця Бородянського споживчого товариства. В 1922 році найбідніші селяни об’єднались в комуну «Праця», а у 1924 році в них з’явився перший на Бородянщині трактор «Фордзон».

За переписом населення 1923 року в Бородянці проживало 3907 чоловік і вона стає центром Бородянського району. Цього ж року вчителі зібрали більше 200 власних книг і відкрили сільську бібліотеку. В Бородянці з’явився народний театр на 400 місць, регулярно діяла кіноустановка.

У 30-х роках Бородянка, не зважаючи на статус райцентру, залишалась великим селом, більшість населення складали селяни, що працювали в колгоспі ім. Леніна.

В часи розкуркулення за межі України було вислано 30 родин. Кількість жителів, померлих у часи голодомору, встановити неможливо. Масове заховання жертв голодомору проводили на місцевому цвинтарі, де в 1990 році встановлено пам’ятний хрест.

В 30-х роках у Бородянці було відкрито школу медсестер, діяла семирічна та середня школа, будинок культури.

На фронтах Другої світової війни воювало 795 жителів Бородянки, 240 з них загинуло.

В 1957 році Бородянку віднесли до категорії селищ міського типу. З 1956 року почав курсувати автобус за маршрутом «Бородянка – станція Бородянка». На 1970 рік селище стало великим районним центром із розвиненою інфраструктурою, в ньому проживало 5110 чоловік. У 1971 році відкрилась нова триповерхова середня школа, працювала музична школа і професійно-технічне училище, дві бібліотеки з книжковим фондом на 55 тисяч примірників. У Бородянці діяли державний молокозавод, районне об’єднання «Сільгосптехніка».

Великий імпульс у розвитку селище одержало у 1974 році з початком будівництва філіалу Київського заводу «Червоний екскаватор». У наступні два десятиріччя було розгорнуто будівництво багатоповерхових житлових будинків для працівників заводу та відбулась реконструкція центральної частини селища. Було споруджено триповерхове приміщення районного вузлу зв’язку, будинок виконкому районної ради, приміщення суду, універмаг, аптека, санепідемстанція, ресторан «Бородянка». У 1985 році на кошти екскаваторного заводу побудовано нову сучасну триповерхову школу на 1200 місць.

Вагомий внесок у розвиток селища також внесено агрофірмою «Відродження» (колишній колгосп ім. Леніна).  Свого часу було побудовано житловий масив для колгоспників, значно розширене виробництво за рахунок ввдкриття переробних цехів.

Дмитрівський старостинський округ

Село Дмитрівка  (колишня назва – Жовтневе, Голе) – центр Дмитрівської сільської ради. Розташовано за 14 км від смт Бородянка. Найближча залізнична станція – Бородянка. Населення села займалось лісовими промислами та землеробством. До 1939 року село Дмитрівка мало назву Голе. Площа населеного пункту – 121,5 га. Населення – 176 чол. Кількість дворів – 154 од.

Село Озерщина входить до складу Дмитрівської сільської ради, розташоване за 3 км від с. Дмитрівка. Найдавніше поселення на території сучасної Озерщини відноситься ще до кам’яного віку. Про це свідчать знайдені кам’яні знаряддя праці. Перша згадка в історичних документах про село датується 1686 роком. Площа населеного пункту – 172,8 га.  Населення – 144 чол. Кількість дворів – 185.

Дружнянський старостинський округ

Село Дружня розташовано за шість кілометрів на південний захід від смт Бородянка. На 1 січня 2012 року в селі налічувалось господарств – 683, сім багатоповерхових будинків на 90 квартир. Дружня – одне з найстаріших сіл Бородянщини. Проте  прямих доказів цього в історичних джерелах поки що не знайдено. Про давнє походження села робив припущення ще у 1864 році дослідник Київщини Л. Похилевич. Загальна кількість жителів – 1946 чоловік. Площа – 39 км².

Мирчанський старостинський округ

Село Мирча було засновано на березі невеликої річки Мирчі – притоки р.Таль. Час заснування села невідомий, хоча ці землі було заселено ще в давнину. Неподалік Мирчі на березі річки Таль є залишки давнього укріплення, яке і нині носить назву Городок. Існує декілька версій походження назви села. Перша: люди поселилися на березі річки, що протікала болотистими місцями (марі). Від слова «марі» пішла назва річки – Марча, згодом Мирча, а від річки і назва села. Друга версія: перші поселенці для освячення своїх осель позвали священика, який під час освячення говорив «Да пошлёт Бог мир и чадо дому сему». Словосполучення «мир» і «чадо» дали назву селу – Мирча.  

У 1930-х роках  у селі було збудовано нову семирічну школу, клуб з бібліотекою, з’явилися гуртки художньої самодіяльності, електричне освітлення, радіо. У 1930 р. в селі було засновано колгосп ім. Сталіна. Відстань від адміністративного центру громади до села, дорогами з твердим покриттям – 17 км. 

Площа села складає – 194,3 га, кількість мешканців – 681.

Село Великий Ліс  входить до складу Мирчанського старостинського округу, розташовано за 6 км від Мирчі. Площа – 32,6 га, дворів – 30. Кількість населення станом на 01.07.2019 р. – 22 особи. Населення постійно зменшується, ще у 1963 р. у селі проживали –  143 мешканці.

Село Тальське входить до складу Мирчанського старостинського округу, розташовано за 3 км від Мирчі. Засновано у першій половині ХІХ ст. переселенцями з Центральної Польщі і було названо на честь польського поміщика Ламберта Понятовського, власника маєтку – хутір Ламбертів. Хутір у 30-х роках за радянських часів було перейменовано на село Тальське за назвою річки Таль. У 1924 р. на хуторі Ламбертів налічувалося  52 двори, в яких проживали 237 осіб. У їхній власності було 258 дес. землі, з них 17,5 дес. присадибної та 240,5 дес. орної. На той час на хуторі проживали поляки – у відомості за 1926 р. про кількість дітей до 15 років в окрузі значилося, що у Ламбертовому проживало 148 дітей і всі вони були польської національності. Ще у 1960-х роках у Тальському була початкова школа, а фельдшерсько-акушерський пункт функціонує і нині. 

Площа – 100,9 га, дворів – 132. Кількість населення станом на 01.07.2019 р. – 119 осіб.

Село Коблиця входить до складу  Мирчанського старостинського округу, розташовано за 7 км від Мирчі. Площа – 30,3 га, дворів – 55. Кількість населення станом на 01.07.2019 р. – 28 осіб.

Село Коблицький Ліс входить до складу  Мирчанського старостинського округу, розташоване за 10 км від Мирчі. Площа – 25 га, дворів – 27. Кількість населення – 12 осіб. 

Новогребельський старостинський округ

Село Нова Гребля розташовано на лівому березі річки Здвиж за 12 км на південь від центру громади смт Бородянка. Село засновано в середині  1640 року. В минулому називалося Рибальський хутір, складалося з кількох будинків великого роду родини Крочаків. Поселення виникло поблизу торгового шляху «Київ – Іскоростень». Чисельність населення натепер становить 606 осіб. Площа села – 15,02 км. кв.

Село Вабля (хутір Добривечора) заселено приблизно в 1861 році. Площа села Вабля складає 106,30 га. Кількість мешканців 249 осіб.

Новозаліський старостинський округ

Територіальна громада села Нове Залісся розміщена у Західній частині Київської області на відстані 57,7 км від м. Київ та 8,2 км від смт Бородянка. Найближча залізнична станція – Бородянка Коростенського напрямку Південно-Західної залізниці (11,7 км).

Транспорті зв’язки села з обласним та районним центром здійснюються автомобільним транспортом. Через село пролягають територіальні автомобільні дороги: зі сходу на захід Т-10-11 «Гостомель-Берестянка-Мирча», з півночі на південь Т-10-19 «Феневичі-Бородянка-Макарів-Бишів». Село Нове Залісся збудовано в 1986 році для переселенців із зони ЧАЕС.  Площа села складає – 723 га. Кількість мешканців – 1329.

Новокорогодський старостинський округ

Село Новий Корогод є територіальною одиницею Бородянської селищної об’єднаної територіальної громади. Село засноване 1986 року для переселенців із Чорнобильської зони, мешканців села Корогод

Спочатку село називалося Жовтневе, проте за проханням мешканців Указом Президії ВР УРСР від 24 жовтня 1989 року присвоєно нинішню назву. Збудовано будівельниками Харківського тресту № 86 комбінату Харківпромбуд на місці колишнього колгоспного саду біля с. Жовтневе. 23 серпня 1986 року символічний ключ від села було передано новоселам. У нові 244 будинки вселилося 711 осіб із відселеного села Чорнобильського району.

Площа села складає –  175 га. Кількість мешканців (станом на 01.07.2019 р.) – 501 особа. 

Пилиповицький старостинський округ

Село Пилиповичі описано в Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов’янських, виданому 1881 року. Станом на 1880 рік у селі проживало 662 особи, серед яких було 623 православних, 19 католиків та 20 юдеїв. Зазначено, що сільська церковна парафія закладена 1779 року. 

Натепер чисельність населення становить 1408 осіб.  Площа села – 27 км. кв.

Шибенський старостинський округ

До складу округу входять села Шибене та Красний Ріг. Із півдня на північ проходить дорога загального користування «Бородянка – Феневичі». Східна межа проходить по річці Здвиж, а північна межує зі землями Іванківського району Київської області. Відстань від адміністративного центру громади до села дорогами зі твердим покриттям –12 км. Площа села складає 330,4 га. Кількість мешканців – 705 осіб. 

Площа села Красний Ріг складає – 29,6 га. Кількість мешканців – 16 осіб.

 

YouTube
Facebook

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: